З погоду нас не пощастило в той день. Цілий день йшов дощ, який наповнював ями на дорозі водою, тому взагалі не було зрозуміло чи то яма чи то просто калюжа. Дороги в Одеській області просто кепські, тому 50 кілометрів віл Лебедівки до траси E87 ми їхали аж дві години
Вилкове
На в”їзді в місто дуже багато оголошень про річкові прогулянки. Ми навіть не встигли зорієнтуватись, як до нас підійшов хлопець, постукав у вікно машини і запропонував екскурсію. Вилкове ділиться на дві частини : материкову і острівну. До острівної можна дістатись лише на човнах, тому тут у кожного свій човен. Молодь не хоче жити на островах, тому намагаються перебратись на материк:
Між острівцям прокладені місточки, але нажаль по островам ми не походили, бо знов таки негода 🙁
Влітку канали дещо пересихають, тому протоки між вилківськими островами міліють:
У вилковчан є свої дачі на окремих островах. Вони там вирощують виноград та інші фрукти, а до грунту додають дунайські мул, кажуть що він дуже родючий. Ось чиясь дача:
Наостанок нас прокатали ” с ветерком” разом з дощем і шаленим вітром:
Асоціації з Венецією взагалі тут не доречні, але подивитись на це один раз можна. Все ж таки для нас це якась екзотика.