Такої насиченої поїздки за сім років в мене не було. Майже 1000 км і 15 населених пунктів за дві доби. І одна справа якби я був сам, а зі мною ще були дві панянки, яким треба дати по грамоті за те що вони це все витримали і навіть допомогли 🙂
Виїзд з дому десь в 7.35. Я щось дуже не хотів їхати в Бар через Віннцию, бо дорога там нудна, а мені хотілось через свою улюблену Бердичів-Хмільник поїхати. Я так і зробив 🙂 На заправці спитав у дядька про дорогу на Бар і Браїлів. Почув що на Браїлів дорога нормальна, а на Бар "хреновіша". Достойний аргумент, щоб поїхати на Браїлів 🙂
В Браїлові (Жмеринський район) є багато чого цікавого, але для початку вистачить фотографії Свято-Троїцького жіночого монастиря. Як для монастиря дуже аскетично, але квітів тут багато:
В Межирові є костел, церква і руїни синагоги, але синагогу ми так і не зайшли, хоча облазили багато кущів:) Краївиди біля Межирова просто фантастичні – "це Поділля, детка" 🙂
Потім були Митки (Барський район) з симпатичним палациком адмірала Чихачова:
В Барі є симпатичний костел і взагалі це симпатичне містечко:
Вже 17.00 , а ми подивились дуже мало, я вже почав хвилюватись, що план на цей день не виконаємо. А потім мене ще добила дорога, яка з асфальту і ям перетворилась на жорстку бруківку. В Маньківцях(Барський район) костел:
В Чернятині (Жмеринський район) вже почався асфальт і на території місцевого колежду така краса:
Таня, завдяким своїм навичкам спілкування, десь знайшла дядька, який відкрив нам палац і ми трішки пройшлись по ньому. За що їм обом велика дяка:). Швиденько поїли налисників, які я взяв з дому і поїхали далі…вже темніло, але нам треба дуже було потрапити на Камінь кохання в Севериновці (Жмеринський район) 🙂 Я, чесно кажучи, не думав що тут така краса. Шкода, що приїхали пізно і було вже темно. Ще одна подяка Lightroom за те, що з повної темної дупи зумів витягнути хоч щось:
Ночували в готелі "Як-Дональдс" в Жмеринці. Персонал привітний….переночували та й все 🙂 Іншого готелі поблизу не було 🙂
Зранку пішли дивитись на жмеринцкій вокзал. Жінки є жінки, на вокзалі понакупляли собі вазонів 🙂 А я купив груш 🙂
Потім поїхали в Привітне (Мурованакурелецький район), де знаходитья маєток Сулятицьких. Вже на виїзді з села ми побачили церкву. Жіноче товариство почало мені доводити що церква в Привітному, а я був впевнений що ні. Хто за кермом той і головний 🙂 Як виявилось вони були праві і церкву ми я прогавив 🙂
З Привітного поперлись в Шаргород по кепській дорозі з красивими краєвидам. В Шаргороді є здоровенна синагога, в яку нам навіть дозволили зайти і показали кімнату для обрізань. Хотів дядьку двадцять гривень за це на морозиво дати, але він сказав, що він його не їсть:)
З Шаргорода їдемо в в Мурафу (Шаргородоський район). Величний костел святого Флоріана:
В Рахнах-Лісових (Шаргородоський район) була резеденція поміщика Балашова, ось що від неї залишилось:
Вже відчуваю що сили мене починають покидати, але розслаблятись дуже рано. Чи то палац, что замок Свейковських в Шпикові (Тульчинський район):
Далі почалась довільна програма, вирішив заїхати і показати свої супутницям краєвиди в селі Печера (Тульчинський район):
Потім ще був Немирів і Вороновиця, але я навіть з машини не виходив, бо треба було перепочити для дороги назад. Не люблю за містом їздити, коли вже темно і я не знаю дороги. А тут ще завантажена траса Віннция-Бердичів, де і дальнього світала особливо не включиш, це вам не Житомир – Київ де все по прямій і лише три нещасних поворити.
Отже мною було відвідано 15-ть населених пунктів:
- 8 костелів
- 7 маєтків
- 4 церкви
- 2 синагоги
- 2 замків, точніше те що від них залишилось
- 1 вокзал
Таку успішну подорож я може пояснити веселою компанією, тому що коли втомлений тебе розважають усілякими розмовами і ти не концентруєшся на втомі. Гарні дороги і розташування всіх точок біля них теж зіграли дуже важливу роль. Головне що не доводелось по 10 кілометрів до кожного села пертись по бруківці чи ямищам.