Дорога до Віножа з Вищеольчидаїва ніколи не бачила асфальту і це добре, бо так би були одні ями, а так тільки пилюка і невелика швидкість, завдяки які можна споглядати фантастичні краєвиди Поділля, а воно тут вже справжнє і таке яке я дуже сильно люблю.
На задньому плані Вищеольчидаїв, але ж красиво як :
Концентрація пам’яток на одного місцевого жителя тут просто шалена і це не через кількість пам’яток, а через кількість населення ( менше 100 чоловік) 🙂 Після Революції це село носило жахливо назву “Ленінська слобода”. Типова подільська вуличка:
Садиба Колосовських було збудована десь в середині XIX cтоліття:
В кінці того ж століття Колосовські змушені були продати свої землі в Віножі, через податкові борги. В радянські части тут була початкова школа:
До садиби веде шикарна алея:
Церква Різдва Богородиці було побудована в 1854 на місце старого дерев”яного храму, який згорів в 1830 році:
