Аджарія -

Аджарія автономний грузинський регіон на південному заході країни зі столицею в Батумі. Море і Батумі це, звичайно, дуже гарно, але в гори всеодно треба з”їздити, от ми і поїхали.
Місце злиття річок Чорохі і Ачаристскалі:

Ландшафт дуже нагадує рідні Карпати, тільки тут мандарини і ківі ростуть в садах простих селян:)

В селі Махунцеті є такий цікавий міст. Мосту цьому приблизно 1000 років, кажуть що його будували за часів цариці Тамари. В будівельну суміш, при будівництві, додавали курячі яйця. Висота мосту 5 метрів:

Коли турки захоплювали Грузію, вони брали в грузинських храмах ікони і клали їх на міст. Ті хто хотів жити, мали пройти по іконам і прийняти іслам, але більшість грузинів відмовлялись, тому їх вбивали.

Будиночок в ущелині – ГЕС. Побудована в 1934 році і виробляє енергію для місцевих потреб:

В тому ж селі, Махунцеті, є надзвичайно красивий і могутній водоспад:
Водопад Mахунцети, Водоспад Махунцеті

Висота водоспаду 20 метрів. Нещодавно частина скелі впала на майданчик перед водоспадом ( праворуч видно), але добре що ніхто не постраждав:

Корови в Грузії себе дуже вільно почувають на дорогах – де хочуть там і ходять, де хочуть там і лягають. Корова, що лежить по середині дороги, в Грузії доволі звична річ. Доводиться водіям об’їжджати їх, бо рогатим створіння пофіг 🙂 Головна версія такої поведінки – корови навмисно йдуть по дорозі, щоб потоки повітря від машин зганяли з них комах.

Посмакували лавровишнею з дерева. Це така вічнозелена вишня, але коли плоди стиглі, то вони стають синього кольору. В пожирачів лавровишні зуби миттєво стають фіолетові. Ми їли червону, ще не зовсім стиглу – трішки солодка, але терпка:

На останок заїхали в винний центр “Аджаріс цхалі”:

Тут і пити не треба, п’янієш від одного лише повітря:

Вино тут виробляють і на обладнанні і “ручним” методом. Цех для виробництва вина, обладнання італійське: