Вирішили поїхати погріти свої кісточки на море в Італію. Оскільки рішення було прийнято за місяць до дати поїздки, то дешеві авіаквитки нам не світили. Вибір пав на залізницю та й в нас на Deutsche Bahn є дисконтні картки в 25%. Отже два квитки по маршруту Вісбаден-Ріміні в обидві сторони коштував нам 298 євро.
Перший поїзд з Вісбадена відправлявся о 5.05 ранку. Громадський транспорт ще не ходить, тому вперше довелось проїхати на таксі. Таксі замовили ще з вечора. Диспетчер взагалі не спитав куди нам треба їхати (!!!), просто сказав що машина буде… За таксі заплатили 15 євро – по лічильнику в машині! Черз півгодини прийшла смс з посиланням на сайт, де просили оцінити водія, чистоту машини і саму поїздку. Сервіс)
Ось наш красунчик ICE 672 Вісбаден-Гамбург. На ньому ми проїдемо лише 29 хвилин до Франкфуртського аеропорту, де пересядемо на іншиї поїзд. Голова поїзда:
Дупа поїзда
В вагоні крім нас їхало ще троє чоловік. Основа маса пасажирів сяде в Франкфурті. Традиційний маршрут всіх швидкісних поїздів з нашого міста-Вісбаден-Майнц-Франкфурт. Десятки разів їздив ним на приміських поїздах без запізнень, але на швидкісних лише два рази і кожного разу у Франкфурт поїзд запізнювався на п”ять хвилин. Здавалось би, що таке п”ять хвилин спізнення, але для нас це було суттєво, бо час на пересадку в аэропорті на поїзд)) лише дев”ять хвилин. “Сайт” поїзда показує, що треба хвилюватись 🙂
В аеропорту швиденько вибігаємо з поїзда, і ми такі не одні, переходимо на шосту колію та сідаємо на RJ 63 “Франкфурт-Будапешт”. Але це вже не німецька компанія, а Австрійська залізниця. Вагон сфотографувати не встиг, тому даю фотографію не цього поїзда, але такого ж самого з іншого маршруту:
Салон виглядає добіса гарно – теж в чорному і червоному кольорах. Є вай-фай, але дуже холодно, бо працює кондиціонер. Довелось замовляти чай в офіціантки, яка носить його аж з вагону ресторану. За дві чашки чаю ми заплатили десь 2.50. На поїзд ми сіли в 5:39 і мали приїхати в Мюнхен 9:16, де в нас було 32 хвилини на пересадку…..
Але поїзд почав запізнюватись. Спочатку на одну хвилину, потім чотири, потім 12, потім 20))). “Сайт” поїзда з зупинками:
Під”їджаючи до Мюнхену поїзд запізнювався вже на 33 хвилини, тобто мав прибути на возкал, коли наш інший поїзд, в Італію, вже відправиться. Я, чесно кажучи, сильно засмутився і вже думав, куди нам йти в Мюнхені з вимогою видати інший квиток на поїзд, оскільки запізнились ми на нього не з нашої вини. Хоча поїзд місцями видав гарну швидкість, данні з сайту поїзду:
За п”ять хвилин до Мюнхена кондуктор поїзда, а потім й інфа на моніторах в салоні зробили нам гарно) Виявилось, що поїзд в Італію навмисно затримається, щоб забрати пасжариів з інших поїздів, грубо кажучи з нашого) Ми швиденко перебігли з одного поїзда в інший – EC85 Мюнхен-Ріміні! Відправились ми в 9:38, а в Ріміні маємо прибути в 17:29! Уявити в Україні таке не реально, оскільки одного квитка на декілька поїздів в нас не продають, а отже й інфи для прийняття таких рішень не існує.
Вагони виявились дуже простецькими, інтернету не було..всі сидіння морда в морду. Хоча в нашому вагоні було одне мажорне місце, хоча теж комусь треба дивитись в обличчя, але без сусіда 🙂
Сів я навпроти бабки, Наталка біля мене, хоча в нас квитки були біля вікна. Я дістав телефон і раптом бабка на німецькій мові каже “Сховай будь-ласка телефон, бо він погано впливає на голову, а якщо хочеш їм користуватись то сядь біля проходу, подалі від мене”. Я аж офігел)) Причому саме сидить в навушниках..які не на голову, ні на вуха звичайно не впливають)). Я подумав що поїздочка буде ще та, аж раптом виявилось що ми сіли не на свої місця. Наші місця були поруч, там де сиділи двоє людей з великою собакою). Так ми і їхали в п”ятьох….хоча біля вікна ми вирішили не сідати, бо там з собакою краще. Пожаліли людей)
В вагоні їхали німці, італійці ну і без росіян ніяк). З Мюнхена до Альп і Австрії рукою подати. Починається краса:
З місця не біля вікна взагалі не зручно фотографувати. Тому я десь 2,5 години з перевами простояв в тамбурі. Фотографував через вікно.
Коли ти купуєш квитки, вони за замовчанням продаються без фіксованого місця. Тобто ти маєш право перебувати в поїзді, а сідити будеш там де вільно, доки на це місце не прийде його
“власник” 🙂 Місце купити можна за 4,50 євро…але деякі люді його не купують, тому ходять по поїзду шукають місця, але не завжди знаходять, тому доводиться стояти або сидіти в тамборі.
Інсбрук (574 метра над рівнем моря), стоянка чотири хвилин, на дальному плані лижний трамплін:
Росіяни в нашому вагоні – якась жіночка і дві дівчини. На якийсь станції їх зігнали з місць, отже їхали вони без так званої “плацкарти”, тобто квиток без місця. Оскільки я постійно стирчав в фото-тамбурі, то запропонував жіночці тимчасово сісти на своє місце. А вона вже розказала Наталці про їхні пригоди. Їхали ми в суботу, а в п”ятницю в Мюнхені була стрілянина. Росіяни в пятницю їхали в Мюнхен звідки хотіли потрапити в Італію. Їх поїзд зупинили в якомусь місті і сказали що він далі не йде, бо в Мюнхені закрили вокзал. Наступного дня їм до Верони видали нові квитки, ну як квитки, просто поставили штамп на старих, що вони мають право їхати будь-яким поїздом, але без місця ( .
Австрія і Альпи божественні:
В мій фото-тамбур постійно заходили якийсь люди, що заважло мені бігати від одного вікана до іншого, але всеодно фотографувати було цікаво. Однозначно правосторонні краєвиди якщо їхати з Австрії до Італії набагато кращі ніж лівосторонні)
Висота над рівнем моря десь 1300 метрів:
Під”їджаємо до кордону Австрії з Італією, знаходиться він на Бреннерському перевалі (1370 метрів)
Нарешті я побачив хоч якесь позначения кордону в Європі 🙂
На станції Бреннер/Бренеро по поїзду пройшлись поліцейські шукаючи чи то зайців, чи то нелегалів. З поїзду висадили кількох чорношкірих. Стоянка тут 14 хвилин, здається, тут змінюється машиніст локомотива і контролери:
Після перетину кордону ми пішли в вагон-ресторан щось перехопити. Народу в вагонах повно, навіть в проходах на чемоданах сидять. В ресторані взяли по бутерброду. Бутерброд з моцарелою і шинкою коштує 4 євро і це недорого, враховуючи що майже стільки ж вони коштують на будь-якому німецькому вокзалі. Пробираємось скрізь натовп в свій вагон і бачимо дівчину, яка сидить на нашому місці. Дружина їй каже на німецький “Вибачте, але це наше місце”..вона відповідає “Нічо не знаю, це моє. Ось мій квиток, ось моє місце”. Дивимось квиток, а там 255 вагон, а ми сидимо в 254. Ми їй кажемо ” Це вагон інший”. Мадам нам заперечує і знову починає чекати книжку))) Їй починають казати наші сусіди, що це дійсно 254, потім підключаються якийсь італійці і навіть квиток їй показують. Лише шість людей змусили цю дурепу відірватись віж книжки, підняти свою дупу і валізу та піти в свій вагон.
Наш локомотив на станці Бреннер/Бренеро:
Італійські Альпи мені вже були лінь фоткати, це я зробив на зворотному шляху, але це вже інша історія)
Наші сусіди з собакою виходили в Вероні. Бідний пес був змушений шість годин лежать між ногами господарів. Коли йому нарешті дозволили піднятись, він радісно заскавчав і почав гавкати). Ми ж прибули в Ріміні в 17.34, купили квитки на звичайний приміський поїзд, щоб доїхати до Gabicce Mare, де нас чекала вже заброньована квартира)
Возкал в Ріміні, на задньому плані шматок вагону з нашошо поїзду:
Грубо кажучи,14-ть годин в дорозі. Тяжкувато, нічним поїздом було б набагато краще