Єдину церкву в Любечі – церкву Преображення, було побудовано ще в 1817, як усупальницю сім”ї Милорадичів, які володіли містом XIX cт.:
За радянських часів церкву використовували, як клуб та комору. Довгий час вона стояла напівзруйнова і лише в 1992 році її було відновлено:
В 882 році князь Олег, йшовши до Києва з Новгорода, побачив на берегах Дніпра місто і вирішив його захопити. Про це йдеться в “Повісті минулих літ”, саме від цього року відраховується вік міста. Пам’ятник Олегу та Ігорю:
Після Полтавської битви (1709), Любеч був подарований Павлу Полуботку за те, що той не перейшов на бік шведів. Від Полуботка залишилась лише одна споруда (точніше її руїни)
– кам’яниця, яка в ті часи виконувала господарчі функції. На фото кам”яниця Полуботка і будівельне приладдя Полуботка:
За кам’яницею відкриваються чудові краєвиди. Якщо довго дивитись вдалечінь і десь з півгодини не кліпати очима, то можна побачити Мінськ і самого Бацьку, адже звідси до Білорусї рукою подати:
Згідно місцевих легенд під цією каменюкою похований улюблений пес Полуботка. Якщо вам ця легенда не дуже подобається, можна додати до неї ще одну – під каменем не тільки пес лежить, а ще й скарб самого гетьмана. Якщо й цього мало – кажуть, що камінь росте і його намагались витягнути краном, але не вийшло) :
Кожне, більш-менш поважаюче себе старовинне українське місто, повинно мати дві гори . Перша гора – Замкова. З Замкової гори відкривається фантастичний краєвид на Дніпро:
Саме тут був розташований любецький замок і саме тут в 1097 році тут відбувся перший з”їзд КПСС князів Київської Русі, яким треба було негайно щось вирішувати з гопниками половцями, яки тероризували слов’янські землі. Вчесть цього з”їзду тут встановлений пам”ятник, спонсором виступила Чорнобильська АЕС:
Друга гора, яка має бути всюди – Лиса гора. Хоча в Любечі вона отримала назву Лицися ( від прикметника “лИса”). Припускають, що на цій горі приносили жертви давньослов’янський богам (на фото зліва):
Біля Замкової гори росте єдина на всю північну Україну пальма :))) :
Не намагайтесь знайти Антонієві печери самостійно, ви їх всеодно не знайдете. Краще спитайте у місцевих, народ тут привітний, а якщо пощастить, то й в екскурсоводи до вас наб”ються. Нашим екскурсоводом став місцевий хлопчина, який повів нас до печери. До печери треба спускатись по дуже вологій дорозі з двома мільярдами комарів:
Легендарна особистість Антоній Печерний народився в 983 році в Любечі. Саме тут він викопав перші печері, а потім поїхав копати до Києва, де докопався до створення Київо-Печерського монастиря, а потім ще й в Чернігові печеру викопав:
Печера довжиною десь в десять метрів, в кінці печери люди активно набирають глину, вона ніби-то цілюща:
Біля печери телефони автоматично переходять на білоруських мобільних операторів і вітають власників з візитом в Білорусь. Так що віртуально можна й в Білорусії побувати 🙂