узей знаходиться в Кіровоградській області поблизу міста Побузьке, якраз на шляху до Крима, тому їхавши у відпустку, ми вирішили відвідати його.
Музей базується на території колишньої ракетної бази, яка входила до 46-ої ракетної дивізії Радянської армії. Ракетна дивізія була створена в 1961 році. На озброєнні ціє бази стояли 10 ракет РС-22А (SS-24 “Scalpel”), який потім були успішно передані в Росію. З 1996 по 2001 на базі тривали роботи, метою яких був демонтаж обладнання та підрив пускових шахт.
Екскурсія починається з музею РВСН. Всі екскурсоводи тут колишні військові, тому екскурсії специфічні, але інформативні, з військовим гумором. Еекскурсовод ще намагався перевіряти наші знання історії.
Схема польоту ядерної ракети з розділенням її на частини з боєвими зарядами та “пустушками” для дезорієнтації противника. Здебільшого було десять боєвих зарядів та 30-40 пустих оболочок:
Приміщення для караула (на фото з лів), який охороняв пускові шахти. На даху будівлі стояв кулемет, вхід до караульної точки (на фото з права). В караул заступали на три дні:
Єдина шахтна-пускова установка, яка тут залишилась. Всю шахту залили бетоном, а сам люк підняли на першу регламенту висоту. В боєвих умовах кришка могла піднятись на 86 градусів за 6-8 секунд, а після пуску ракети автоматично падала назад, для того щоб вороги не могли визначати з якої шахти вилитіла ракета. Шахту і ракету від всіляких халеп захищав 120-ти тонний пристрій:
МАЗ – 537 для транспортування ракет. Максимальная швидкість 55 км:
МАЗ 537 для завантаження ракет в шахту. Такая тварюка зжирає 125 літрів палива на 100 км при швидкості 35-40 км на годину:
Під землею закопаний гігантьский циліндр висотою в 45 метрів. Всередині цього циліндру на амортизаторах розміщена капсула, в який знаходився командний центр. У випадку ядерного удару, ударні хвилі будуть розкачувати грунт, який буде деформувати шахту, але завдяки амортизатором капсула залишиться не рухомою і цілою. Діаметр капсули лише – 3,3 метра, довжина 33 метра. Макет :
Проміжок між шахтою і капсулою. Дно зеленього кольору – кришка капсули:
Щоб потрапити до ліфту, який зупиняється на кожному рівні капсули, нобхідно пройти дві потужних двері.Ці двері відкривається або черговим по командному пункту, або власноруч. З новенькими завжди жартували…впускали в одні двері, а інші не відкривали і через мікрофон казали що двері заклинило і кисню залишилось на дві хвилини 🙂
Замочок перших дверей:
На – 11-му поверсі знаходиться командний відсік. Чергували тут по шість годин три людини, в боєвих умовах інші три відпочивали на 12-му поверсі, а потім змінювались. В разі війни тут можна було прожити 1,5 місяці не виходячи на поверхню.
Місце командира, саме з цього місця могли запустити ракету:
Схема з зображенням десяти ракет, які були у розпорядженні військового частини. Цей командний пункт міг запустити ракети з двох подібних військових частин, що знаходьться поблизу. Таким чином кожна частина підстраховувала іншу вразі її знищення:
Найстрішна червона лапмочка в світі. Загоралась лише два рази: Карибська криза 1962 року та під час Пражського повстання 1968 року. Нам розповідали, щоб під час однієї з цих подій, командир відрізав собі пальця канцелярским ножем від напруги, коли відкривав конверт з паролями до запуску ракет:
Кнопки вибору адрес для ракет:
Нічого зайвого, як для просто громадянина, ви в музеї не побачити. Вся екскурсія погоджена з Росією, щоб раптом нам не розповіли якихось таємниць.Макет 12-го відсіку (самий нижній) для відпочинку:
Ракета РС-20В, НАТО ніжно назвало її “Сатана”. Довжина ракети 33,6 метрів, максимальна довжина польоту – 11 тис. км, максимальна потужність ракети – 5 мегатон, еквівалетно 400 вибухам в Хіросімі.
Екскурсія тривала близько трьох годин, тому що була черга на спуск в 11 відсік командного центру. Ліфт за один раз може опустити лише 5 чоловік.