Двадцять кілометрів я ще ніколи не ходив за день, тому для мене це був своєрідний виклик і остання офіційна подорож цього сезону). Починаю свою подорож в містечку Sankt Goarshausen (Занкт Гоархухен, земля Рейнфаль-Плац). На вулиці зранку дубак, аж пар з рота йде, одягаю на себе все що є і починаю підійматись на схили і скидати з себе одягнутий одяг :). Опиняюсь над замком Burg Rheinfels (Райнфельс)
І далі прямую по вказівникам стежки:
Це не автостанція, це зупинки автобусів біля школи. До школи прямують або спеціальні автобуси, або міські маршрути, які спеціально роблять гак, щоб забрати/довести дітей до школи:
Село Heide ( Хайде). Ну селом селом, але ж як тут все впорядковано. З іншої сторони цих будиночків відкривається фантастичний вид на Рейн:
Парк жахів:))
Виходжу за село, починаються поля:
Пройшов лише три кілометра. Погано 🙂
Це бобслейна траса, тільки тут не спортсмени катаються, а простий люд і не на санках, а на дошках з колесиками)
До Кауба ще 16 кілометрів.:
Я десь в дорозі хвилин 50. Натрапив на Loreley Besucherzentrum ( Лорелейській центр відвідування, якщо дослівно). Тут якісь виставки проводять, є літній театр:
Трішки виглянуло сонце, яке я дуже чекав, як виявилось виглянуло воно на хвилини п”ять і більше не з”являлось:
Трішки заблукав через ремонтні роботи, але стежку знайшов. Виноградники офігенні:
Поки що йдеться чудово, зустрів дівчину, яка йшла по стежці Рейна мені на зустріч. Привітались і розійшлись ))
Виходжу в поле, знаю що за полем буде красиво:
Пройшов шість кілометрів:
Ну от і краса:
Наступна фотографія зроблена зі скелі, яка на попередньому фото:
Очевидно власника землі задовбали “ходаки”, тому він обгородив стежку, щоб нічого не топтали:
Я б в цьому будиночку жив би 🙂
Перший привал, десь на три хвилини:
За двадцять чотири хвилини пройшов лише кілометр. Я розчарований:
Мисливська вежа. Вирішив на неї залізти:
Ось таке з неї видно:
Ну а далі почався перший спуск в ущелину:
А потім нефіговий підйом:
Ось там вдаличені праворуч той будиночок, в якому я хочу жити:
Йду собі далі і виходжу ще на одну ущелину. Красиву, але я розумію, що мені треба тут спуститись, а потім знову піднятись. Настрій зовсім пропав:
Крутий спуск:
Річечка. Вмився:
І почавався офігенно довгий підйому. Температура десь + 6, я в одній футболці і кофті. Куртка лише заважає:
До Каубу 8,9 кілометрів, до електрички дві години тридцять хвилин:
В дорозі вже більше трьох годин:
Хатка для перепочинку, всередині чистенько:
А я все йду і фіг знає скільки мені ще йти:
Думаю, ось зараз цей схил закінчиться і я побачу Кауб:)
Кауб я побачив, його замок на самому задньому плані)))
Містечко Оберурзель:
Починає темніти, сил замало і знову треба підіймтись в гору. Цей кумедний добрий пам”ятник мене трішки заспокоїв:
Далі я псіханув, сховав фотоапарат і просто пішов пішки, бо мені дуже хотілось встигнути на електричку в 16.36 ( вона ходить раз в годину), а чекати бог знає де, мені дуже не хотілось. Ставало все темніше і холодніше, стежка повела мене по якимось полям, а потім по селу. Я вдягнув на себе всі речі, які в мене були. На годиннику 15.20, а мені залишилось чотири км. Я сподіваюсь, що більше не буде ніяких ущелин:
Фотографував з мобільника, бо вже не було сили фотографувати. Від відчаю, що в Каубі треба буде ще сидіти годину, я включив другу космічну швидкість і через двадцять п”ять хвилин вже почав підходити до Кауба. По дорозі побачив ящик:
Виявилось що це наливайка з самобслуговуванням. Тільки випити нічого немає:
Ось він омріяний мною Кауб:
Вже на спуску в Кауб зустрів чувака з велосипедом і рюкзаком…якщо він вирішив з двоколісним товаришем пройтись по стежці, мої йому співчуття. В 16.09 я вже сидів в пекарні і пив чай з булкою. Від втоми мені здалось що цей найсмачніша булка і чай в моєму житті :
Двадцять кілометрів пройшов десь за п”ять годин. Якби не підйоми, було б швидше) Але сонця так і не було, фотографії темнуваті, тому доведеться цей шматок стежки в наступному році перейти)